Хто ми?
Ми - українська Громадська організація ПОРТ, одними з напрямків роботи якої є: допомога, перенавчання, пошук роботи для незрячих та слабозорих ветеранів, а також ветеранів, які втратили слух чи зір під час війни з росією або після військової служби. Незалежно від того, чи мають вони інвалідність у зв'язку з військовою службою чи ні, ми знаємо, що, звертаючись до наших незрячих ветеранів, ми можемо допомогти їм повернутися до повноцінного і незалежного життя. Багато з наших співвітчизників-незрячих ветеранів навіть не знали, яку допомогу вони мають отримати від держави, і завдяки нашим зусиллям ми змогли надати їм потрібні медичні та протезні засоби, які вони так заслуговують.
Ми також активно працюємо над законодавством, яке сприятиме нашим співвітчизникам-незрячим ветеранам, аби виправити усі помилки і недоречності.
Приєднуйтеся до нас і допоможіть нашим ветеранам реінтегруватися у повноцінне цивільне життя!
Напрямки діяльності
Ми пропонуємо повний огляд правового статусу ветеранів війни, включно з детальним розглядом соціальних гарантій та пільг, що надаються цій групі осіб. Надаємо інформацію про пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, щоб забезпечити повну картину правового підґрунтя та підтримки. Надаємо відповіді на запитання, що дозволяють швидко знайти відповіді на ключові питання, пов'язані зі статусом, правами та пільгами ветеранів.
Історії військових
Денис Абдулін
Денис родом із Білої Церкви і до повномасштабної війни був боксером.
А тепер двом його маленьким синам потрібно звикати, що татових очей більше нема.
Поранило Дениса у Сєвєродонецьку (Луганська область): уламок міни потрапив у вухо і вийшов через око. Його дружина дізналася лише на третій день. Стверджує, що одразу відчув гарячий спалах і тиск: момент, коли вилетіли його очі. Обидва ока не вдалося врятувати.
Сьогодні він мріє про собаку-поводиря і дуже хоче працювати: з нашою допомогою він уже закінчує курси масажиста і уже шукаємо одразу йому місце роботи.
Денис: «Чоловік має бути чоловіком, тим паче, коли у тебе ростуть два сини, і ти маєш давати їм приклад. Завжди. За будь-яких обставин».
Богдан Шин
Родом із Дніпропетровської області.
До 24 лютого 2022 року Богдан працював розробником у великій корпорації: за його плечима 20-річний досвід роботи у сфері ІТ та 10 років розробником. Ніколи навіть не міг уявити, що колись буде військовим.
23 березня Богдан сказав своїй дружині, що вирушає у відрядження. А через декілька днів їй прийшло повідомлення, що він у гарячій точці і буде без зв’язку.
17 квітня він був поранений у бою біля Слов’янська (Донецька область): вогнепальні та осколкові ураження очей та лівої частини обличчя. Обидва ока не вдалося врятувати.
Зараз він здобуває вищу освіту зі спеціальності «Тифлопедагогіка та інклюзивна психологія» та планує працювати.
Богдан: «Мене підтримує моя родина, я не маю права здаватися і падати духом, треба жити».
Владислав Єщенко
Владислав родом зі Сходу. Тому до повномасштабного вторгнення знав з 2014 року, що таке війна.
Поранення отримав 09 серпня 2022 року під м. Бахмут (Донецька область) при виконанні бойової задачі: розмінування території. Здетонувала міна з функцією самоліквідації і через це одразу здетонувало ще 84 боєприпаси. Влад був в епіцентрі вибуху, на відстані витягнутих рук.
Повна втрата зору і слуху, понад 30 осколкових поранень, випалена слизиста, ураження легень. Це все травми Владислава.
Зараз Влад займає дуже активну позицію у суспільстві разом зі своїм Благодійним фондом, разом з яким ми реалізовуємо багато проєктів і допомагаємо іншим ветеранам з травмами очей.
Владислав: «На нас зараз не лише на полі бою увесь світ дивиться, але і на тих, хто отримав поранення, виконавши свій обов’зок перед Батьківщиною. Світ дивиться, як ми повертаємось у цивільне життя. Чим складніше ми це проходимо, тим більшим прикладом стаємо для тих, хто скиглить вдома через дрібниці. Потрібно радіти кожній дрібниці, яка тебе оточує, і мати можливість створити умови, щоб почути щирий сміх твоїх близьких, рідних і друзів. Ось це справді підтримує».
«Якби в мене було хоча б одне око, я б точно повернувся до своїх хлопців. Оскільки вони у мене відсутні, моя місія: дати більше знань нашому молодому поколінню, яке буде проносити нашу історію наступним поколінням».
Руслан Козачок
До повномасштабної війни Руслан працював майстром з тату у Києві і ніколи не служив, ніколи не мав справ зі зброєю.
Отримав поранення у березні 2023 року під м. Бахмут (Донецька область).
Все, що пам’ятає Руслан з того дня, це сильний вибух і перелякані очі побратима, як той по рації передавав, що Руслан тяжкий 300 і при таких пораненнях не виживають.
Але Руслан виявився справжнім українським козаком, тому коли опритомнів в лікарні і відчув, як йому збривають волосся, вмовив лікарів залишити йому козацький чуб.
На жаль, обидва ока йому не вдалося врятувати.
Наразі Руслан планує вивчитися на психолога і не зупинятися, адже поруч кохана дружина і 8-місячна донечка.
Руслан: «На цьому життя не закінчується. Я хочу приносити користь не лише родині, але і нашим хлопцям, які все ще боронять Батьківщину. Хочу брати участь у цій війні, але не бути баластом (як на полі бою зараз без очей), а на тому фронті, де буду корисним спеціалістом».
Іван Сорока
Киянин Іван працював у службі охорони, тому в перші дні повномасштабної війни вирушив до військкомату і в перших числах березня вже боронив нашу країну.
Травми отримав на Сході України. Внаслідок вибуху його праве око дуже постраждало від вибуху, а в лівому оці майже не залишилося сітківки, щоб щось врятувати, обличчя було дуже сильно обпалене.
Зараз Іван потрохи вивчає, як працювати з комп’ютером, адже планує відкрити свій онлайн магазин з військовими товарами. З допомогою дружини активно веде соціальну мережу Інстаграм, де пробує себе у ролі дегустатора екзотичних продуктів і тренує своє почуття гумору.
Нещодавно одружені, Іван з дружиною очікують на поповнення в родині і все ж сподіваються на розвиток медицини і технологій, щоб спробувати повернути зір (або хоча б якусь його частину).
Іван: «Крім тебе самого ніхто не буде тобою займатися. Треба це зрозуміти якнайшвидше і прийняти, почати працювати над собою і не опускати руки».
